А давай створим свою казку.
Ти подаруєш мені ласку,
Я тобі - безмежність свою,
І променів кохання яскраву струю.

І все не просто, все не так,
Але ж вірю я однак
В щастя наше на долонях
Й усмішки на холодних скронях.

Моє кохання безмежне, як небо
Я не зможу жити без тебе,
Бо ти і є моє життя!
Без тебе сум і пустота,

Така, що хочеться здуріти...
Руки знову будуть тремтіти
І прощення проситиму я,
Незважаючи на те, що провина твоя.

Пробач за все, і навіть за любов..
Всеодно вернусь до тебе знов.
На коліна тихенько припаду
І стане так тихо як в саду,

У якому горить полум'я оте..
Нашої любові золоте
Щастя по душах забутих гребе..
Та понад усе я кохаю тебе...






Я так люблю оцю усмішку,
Очі щирістю повні твої.
Про тебе напишу я книжку
У ній опишу почуття всі свої.

Знаєш, твої дотики - щось неземне
І мужні руки створюють диво.
Коли ніжно торкаєш мене -,
Час проходить так швидко й квапливо.

А ще- губи...твої солодкі губи,
Вони божественні і край.
Я таю від тієї згуби,
Тому прошу - зі мною літай!

Давай просто втечемо від всіх,
Тоді і сонце нас не дожене.
Нехай це буде можливо і гріх...
Та не гріх це кохання шалене!

Полети зі мною, без слів
Нехай на край світу, коханий, благаю!
Без тебе я - пташка нездійснених снів,
Але ти ж будеш поруч...надіюсь і знаю.